Розділ 1.Особливості соціокультурного розвитку сучасного суспільствай оновлення ролі культури в ньому



Сьогодні відбуваються масштабні й глибокі зміни як у самій українській культурі, так і в суспільстві, що є її носієм і творцем, а також – у навколишньому світі, до якого ми й наша культура нині є відкритими, як ніколи раніше.


Сучасний світ швидко змінюється, стає дедалі складнішим і різноманітнішим, стає глобалізованим і постіндустріальним.


Уже з другої половини минулого століття відбувалися масштабні, глибокі якісні зміни в економіках найрозвиненіших країн, поволі набуваючи всесвітнього характеру завдяки процесам глобалізації (технологічної, фінансово-економічної, медіальної, ідеологічної). Традиційне домінування матеріального виробництва в економіках розвинених країн поволі послаблюється. Розвиток міжнародної економіки сьогодні визначає сфера так званої «економіки знань», у тому числі – культурні або ж креативні індустрії (за визначенням, що використовується урядом Великої Британії, «креативні індустрії – це галузі діяльності, що походять від індивідуальних творчих здібностей, майстерності й таланту, і мають потенціал створення вартості (wealth) та робочих місць завдяки продукуванню й використанню інтелектуальної власності»).


На сьогоднішній день такі галузі (а саме – телебачення й радіо, видавнича справа, кіно і відео, мода або ж дизайн одягу, продукція реклами, створення розважальних та інших споживацьких комп’ютерних програм тощо), підсилені розвитком новітніх інформаційних та комунікаційних технологій (комп’ютерна техніка, Інтернет, супутникове телебачення), в економіках розвинених країнах Заходу є найбільш динамічними, а їх частка у ВВП вже сягає 8-10%.


Отже, й роль культури в такому суспільстві вже не та, що учора – не «орнаментальна» і не залишкова, а багато в чому визначальна для розвитку суспільства, країни, для її успіху в оточенні інших країн і народів.


З огляду на це, вже наприкінці ХХ ст. в розвинених країнах розпочалося активне переосмислення ролі й місця культури в житті сучасних суспільств і, ширше, у розвитку всього людства.


В європейській культурній та суспільно-науковій традиції останніх двох століть розвиток суспільства трактувався в просвітницько-раціоналістичному сенсі, як синонім «прогресу» (науково-технічного, соціального, економічного), тобто інтенсивного освоєння потенціалу людини й природи, зростання господарства, постійного оновлення технологій, підвищення матеріального добробуту тощо. У такому розумінні прогресу роль культури й мистецтва завжди вважалася другорядною, «орнаментальною», а то й непродуктивною (К. Маркс, як відомо, вважав труд письменника продуктивним лише остільки, оскільки на ньому наживається книговидавець).


Та внаслідок загального розчарування в науково-технічному прогресі, усвідомлення того, що він зовсім не зробив людство щасливим, навіть навпаки – породив чимало нових загроз дальшому існуванню людства (від загрози ядерної війни – до глобального потепління), на місце ідеалів «прогресу» прийшла гнучкіша концепція людського або ж гуманітарного розвитку (human development), у котрій, як видно з самої назви, ключове місце посів гуманітарний аспект – здоров’я, освіта, культура як окремої людини, так і всього суспільства.


Хав’єр Перес де Куельяр, колишній генеральний секретар ЮНЕСКО, дає таке визначення: «Поняття людського розвитку як процесу розширення можливостей вибору для людей передбачає розуміння розвитку через широкий набір можливостей, починаючи від політичних, економічних та соціальних свобод, аж по індивідуальні можливості бути здоровим, освіченим, творчо активним, підприємливим, користуватися самоповагою та правами людини».


Іншими словами, що кращі можливості такого роду надає певне суспільство своїм членам, то розвиненіше воно.


Усі ці тенденції не могли не відбитися на теоретичних концепціях – як культурологічних, так і економічних. У сфері культурології варто згадати про концепцію «індустрії культури», сформульовану лідером франкфуртської школи Теодором Адорно, підхоплену багатьма критиками «комерційного маскульту», але згодом багато в чому «розвінчану» культурологами бірмінгемської школи – так званими «ревізіоністами» (Дж.Фіск, Дж.Гартлі та ін.).


Натомість еволюцію уявлень економістів, політекономів, культурологів про роль культури в господарчій діяльності узагальнив канадський учений Гаррі Гілмен-Чартренд у формі наведеної тут Табл. 1.


З його схематичного узагальнення видно, що, згідно з сучасними економічними теоріями, культура (в широкому, антропологічному розумінні цього поняття) потужно впливає і на розвиток нових технологій, і на кваліфікацію працівників, і на ефективність менеджменту, і на розвиток споживчого ринку та споживацькі практики членів суспільства, і навіть на характер використовуваних державою механізмів контролю економічної діяльності – іншими словами, не лише на більшість елементів вектора-аргумента функції національного багатства (як-от – визначає якість робочої сили й етику праці, розвиток і постійне оновлення технологій та менеджерської культури, рівень та різноманіття креативного дизайну тощо), а й на характер самої функції F.


Завдяки розвиненій загальній культурі (в тому числі й популярній, комерціалізованій) та високому творчому потенціалу сучасне суспільство може успішно розвивати передові наукомісткі, «інтелектуальні» галузі, формуючи «економіку знань», і підносити свій економічний і життєвий рівень, не покладаючись на багатства надр чи ґрунтів, наявність газових родовищ чи золотих копалень.

Табл. 1. Еволюція уявлень про зв’язок між культурою та економікою

Джерела національного багатстваПанівні галузі економікиГоловні теоретикиРоль культури і науки
Нд = f (K),
Де Нд – національний дохід,
К – капітал як природні блага
Сільське госп., гірнича промисл.Кене, ТургоСимволічна
Нд = f (K, P),
Де Р – робоча сила
МануфактуриА.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Мілль, К.МарксНепродуктивна
Нд = f (K, P, T),
Де Т – технології
Переробна промисловість, транспорт«Неокласики», Дж.С. МілльПродуктивна
Нд = Fg (K, P, T),
Де Fg – контрольовані урядом економічні механізми
Державний секторДж. М.Кейнс та «кейнсіанці»Творення суспільно-корисних благ при держ. підтримці
Нд = Fg (K, P, T, O, D),
Де О – організаційна культура
(менеджмент, маркетинг),
D – креативний дизайн товарів і послуг.
Сфера послуг, креативні індустрії, наукомісткі галузіПостмодерністи: Ж.Ліотар, Ж.Дерріда, М.МаклюгенДжерело прибутку



Нові, динамічні галузі постіндустріальної економіки розвиваються передусім на основі новітніх технологій, використовують високоосвічених і творчих фахівців – людей високої культури і потужного креативного потенціалу. Звідси зрозуміло, що країни, нездатні підготувати достатньо таких фахівців або утримати вже підготовлених, нездатні сформувати культуру ефективного менеджменту, виховати сучасного споживача, приречені на відставання в розвитку. А єдино можливе живильне середовище для формування висококласного, творчого людського капіталу – це середовище якісної освіти, а також – високої, динамічної, доступної широкому суспільному загалу культури.


Її роль стає ще важливішою в сучасну епоху глобалізації. Глобалізація, що її зазвичай розуміють як сукупність інтенсивних процесів міжнародного обміну у багатьох сферах (фінанси, технології, мас-медіа, ідеології, всесвітні міграційні потоки та ін.), це – річ доволі неоднозначна, вона приносить у менш розвинені регіони планети чимало позитивного – наприклад, нові технології, нові стандарти праці, освіти, урядування, якості товарів і послуг, нові, небачені раніше комунікаційні можливості. Усе це стимулює не лише транснаціональні корпорації, а й вітчизняних підприємців, зокрема – у культурних індустріях. Нові явища, течії, стилі в культурі й мистецтві так само поширюються нині значно швидше завдяки глобалізації.


Однак поруч із новими стандартами якості та інтенсифікацією культурного обміну йде уніфікація – неодмінний супутник масового виробництва та споживання і ворог унікальності. А культура й мистецтво немислимі саме без унікальності та різноманіття, без яскравих творчих індивідуальностей, які не вкладаються в рамки «світових стандартів».


Протиставити нівеляційним, дегуманізуючим впливам глобального мас-культу слід скоординовані зусилля, спрямовані на збереження культурного розмаїття світу, зокрема – збереження й розвиток повноцінних, модерних, багатих і різноманітних національних культур. При цьому національну культуру не варто ототожнювати з високим, «елітарним» мистецтвом. Національна культура сьогодні – це справді уся цілісність способу життя народу, і тому вона має бути представлена усіма видами й жанрами, зокрема популярними, всім розмаїттям культурних практик членів цієї спільноти.


Однак сьогодні очевидно, що без підтримки держави уберегти національні культури в їх повноті й різноманітті (якщо це не великі, потужні, «імперські» культури таких світових держав, як США, Британія, Японія, Китай) від комерційної стандартизації або витіснення в маргінальні зони дуже важко.


Звідси випливає стратегічний висновок для сучасного українського суспільства: аби не загубитися в сучасному глобалізованому світі серед сотень інших, часто потужніших культур, українська культура має стати культурою модерною, сучасною й динамічною, укріпитися далеко поза вже неактуальними рамками фольклорно-поетичного напів-гетто, поза колом традиційних жанрів та галузей, освоїти нові сфери творчості; але при цьому не втратити свого неповторного національного обличчя, більше того – добитися, аби оригінальний, впізнаваний образ української культури і мистецтва утвердився у свідомості всього світового співтовариства.