НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Народне мистецтво України являє собою цілий пласт української культури, пов’язаний з відтворенням світосприйняття народу, його психології, етичних настанов і естетичних прагнень. Досвід історії засвідчує, що український народ зберіг своє існування завдяки культурному надбанню, і, зокрема, народному мистецтву.


Культура і мистецтво мають власні закони розвитку, які невіддільні від сучасного стану українського суспільства і характеризуються суперечливими процесами, потребують виваженого теоретичного аналізу. Нині в українській художній культурі відбуваються докорінні зміни характеру розвитку: зникли догматичні схеми “соціалістичного реалізму”, що панували у вітчизняному образотворчому, декоративно-ужитковому та аматорському мистецтві. Розпочався серйозний погляд і переоцінка дотеперішніх цінностей, принципів, засад самої системи поглядів та уявлень. В українському народному мистецтві почали поступово формуватися парадигми нового художнього мислення.


Сьогодні в народному мистецтві відбуваються трансформаційні процеси, які сприяють зникненню окремих його видів та особливостей. Ужиткова, прагматична якість творів народного мистецтва сприймається в ракурсі далекого історичного минулого, а накопичені естетичні цінності усвідомлюються як категорія суто музейна, неспроможна увійти в обіг сучасного життя.


Як кожне повноцінне естетичне явище їх позбавлено головних вад сучасної маскультури: уніфікації та заштампованості. Адже артефакти народної творчості, в більшості, є унікальними – за кожним витвором народної творчості стоїть фігура майстра, який є не тільки носієм традиції, як способом наслідування, але і як реально існуюча колективна думка народа.


Народна культура не є феноменом елітарним, оскільки апелює до колективної думки, образних уявлень, здатних формувати естетичні ідеали нації. Процес розвитку народного мистецтва є проявом складної діалектичної взаємодії індивідуальної творчості та колективних традицій збереження її результатів.


У попередні роки домінували тези про розквіт українського народного мистецтва, нині йдеться про його регрес. Постановка питання про регрес і регенерацію, передусім вимагає з’ясування природи народного мистецтва, його меж і ознак, виділення в окрему сферу, визначення періодів вищого розвитку, занепаду та трансформації в інші явища культури.


Сучасний стан розвитку суспільства визначається зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної спадщини, усвідомленням необхідності збереження традицій народного мистецтва як генофонду його духовності.


Народне мистецтво в Україні є чинником національного способу життя, виразником його етнічних ідеалів. Любов до рідної мови, обряду, традиційного ремесла формує розуміння сутності національних цінностей. Цілісність та водночас різноманітність культурного досвіду народу, дає розуміння закономірності розвитку народного мистецтва.


Народне мистецтво є складним багатогранним явищем культури, воно охоплює всі види народної творчості: музику, танці, пісні, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, що розвиваються, як єдиний комплекс, і органічно входять у життя народу протягом усієї історії людства. Воно відображає його смаки та вподобання, розуміння краси та морально-етичних норм.


Аналіз художнього процесу засвідчує зміни, які впливають на розвиток народного декоративно-ужиткового мистецтва останніх років. Значної переваги набувають такі види народної творчості, які не потребують складного устаткування. Йдеться про вишивку, витинанки, писанки, кераміку, дерево тощо. Широкого розповсюдження набуває явище, коли майстри народного мистецтва відчувають вплив професійних художників і демонструють вихід за звичні межі своїх жанрів, працюючи на стику багатьох видів і технік. Саме дифузійні процеси, що відбуваються в галузі народного і професійного декоративно-прикладного мистецтва, створюють великий діапазон для розкриття творчих можливостей майстрів, розширюють палітру художніх засобів.


Творчість сучасних майстрів свідчить про використання спадкової традиції, вони добре володіють технікою обробки матеріалу, розуміються на локальних етномистецьких ознаках та особливостях. Проте, за сучасних умов механізм передачі традицій, зокрема, місцевих – порушений. Сьогодні майстри рідко набувають свого вміння в рамках етномистецької школи чи в родинному колі. Натомість вони мають можливість ознайомлення з музейними колекціями, літературою, історією народного мистецтва, різноманітними традиційними школами народної творчості. Серйозна проблема полягає в площині художньої цінності виробів, які створюються руками сільських і міських жителів. До них можуть бути віднесені вироби з кераміки, дерева, ткацтва, металу, ювелірного мистецтва, а частіше за все – вишивка. Це і рушники, сорочки, серветки, вишиті ікони, картини – більшість з них мають міцні зв’язки з народним мистецтвом, оскільки вони виросли з його стародавніх художніх традицій, хоча і не має того виключно семантичного оберегового навантаження.


Картина розвитку народного мистецтва характеризується різноманітністю та різномасштабністю – регіони докладають нерівнозначні зусилля по відродженню, а найчастіше, по збереженню й подальшому розвитку тих чи інших осередків народної творчості. Збереження осередків народного мистецтва характерно для таких областей як Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Чернігівська, Вінницька. В той же час на півдні – в Миколаївській, Херсонській обл., Кримській АР відроджують і розвивають, окрім українського, і мистецтво інших народів, що населяють ці області.


Діяльність обласних центрів народної творчості Міністерства культури і туризму України в галузі сучасного традиційного народного декоративно-ужиткового мистецтва спрямована на підтримку та відродження розвитку всіх галузей цього виду мистецтва. В кожному регіоні приділяється значна увага індивідуальній творчості народних майстрів, відслідковується сучасний стан розвитку осередків. Окрім традиційних, усталених форм роботи, таких як обласні, районні художні виставки, конкурси, фестивалі, значно активізувалась популяризаційна та просвітницька робота в цій галузі.


За статистичними даними Міністерства культури і туризму України в 2005 році в клубних закладах було організовано 34707 виставок декоративно-прикладного мистецтва, в тому числі для дітей та підлітків 10740. В 2006 році проведено 35592 виставки, із них для дітей та підлітків 10965; кількість відвідувачів становила 6596131, в тому числі дітей і підлітків – 1381556. У 2007 році в клубних формуваннях системи МКТ налічувалося 7022 майстри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва; інших міністерств, відомств і організацій – 360. Виставок було проведено 42859, з них для дітей – 921142.


Аналіз статистичних даних свідчить про тенденцію зростання показників роботи по залученню народних майстрів, організації виставок декоративно-прикладного мистецтва та їх відвідувачів.


Стан сучасного розвитку народного мистецтва, зокрема його позитивних тенденцій, дозволяє зробити висновки про те, що розвиток сучасного традиційного декоративно-ужиткового мистецтва України неможливий без розробки комплексної державної програми розвитку традиційного народно-декоративного мистецтва, а також програми охорони, відродження, збереження та розвитку народних художніх промислів. Важливим також є питання організаційного та методичного забезпечення підготовки фахівців у галузі народного декоративно-ужиткового мистецтва.


Сьогодні вкрай назріла необхідність активізувати роботу з розробки методичних рекомендацій у питанні щодо проведення історико-етнографічних досліджень з народного декоративно-ужиткового мистецтва та нормативних актів відповідними державними інструкціями по соціальному та юридичному захисту майстра народного декоративного мистецтва. До важливих завдань віднесемо і збільшення зусиль по створенню комплексної програми пропаганди та популяризації народного мистецтва засобами масової інформації, а також по створенню колекцій творів народного мистецтва та організації музеїв різних рівнів народного декоративного мистецтва.


Розвиток декоративно-ужиткового і аматорського мистецтва України – процес складний і суперечливий, проте в його позитивних складових криється велика рушійна сила. Спрямована на утвердження української культури.